ІV. Судові витрати.
Опубликовано: 21.10.2018
Арт. ІІ8.
Нема жадних підстав для звільнення адміністративних позовів від звичайних судових витрат. Безплатність адміністративного процесу могла б тільки збільшити кількість безпідставних, не серйозних справ.
Тому виходячи з засад процесу цивільного, впроваджуються оплати: судова, гербова, канцелярська та витрати на провадження справи. Такі оплати, за винятком гербової, існують в пруських адміністративно-процесуальних правилах, а за винятком судової, в законі 30.V.1917 р.І той і другий виняток уявляються недоцільними і тому не впроваджуються.
Арт. ІІ9.
The Secrets Donald Trump Doesn't Want You to Know About: Business, Finance, Marketing
За прикладом дореволюційного російського цивільно-процесуального кодексу, закону 30.V.1917 р./арт. 84/ і пруських адміністративно-процесуальних правил від оплат судової, гербової і канцелярської звільняються органи державного управління і територіяльного самоврядування. Стягнення з них цих оплат по суті було б перенесенням коштів з однієї кишені державного скарбу до другої. Але витрати, звязані з провадженням справи, як наприклад: на винагородження експертів, на подорож Члена Суду для огляду на місці і т.п., вони мусять нести на загальних підставах.
Арт. 120.
За прикладом вищезгаданих законів впроваджується звільнення від оплати судових витрат осіб, що їх буде визнано за незаможніх. Визнання це мусить переводитися за правилами процесу цивільного.
Арт. 121.
Коли Суд визначає перевірку доказів з власної ініціятивичи на вимогу Прокуратури, і це вимагає певних видатків, то робиться її коштом скарбу, винших же випадках вона робиться коштом сторони, що на її прохання цю перевірку ухвалено перевести.
Правило це загально-процесуального характеру запозичається з закону 30.V.1917 р./арт. 86/.
Арт. 122.
Для звільнення адміністративних спорів не майнового характеру від усякої судової оплати жадних серйозних підстав не має. Щож до способу визначення її, то найдоцільніше впровадити правило дореволюційного російського цивільно-процесуального кодексу, знайоме також і пруським адміністративно-процесуальним правилам /арт. 105/, за якими Суд за власним розсудом визначає ціну позову, і вже відповідно їй за загальною таксою вираховується судова оплата.
Арт. 123.
Безумовне засвоєння загально-процесуального правила, що сторона, яка справу програла, мусить противній стороні повернути судові витрати, може спіткати заперечення, а саме, що допоширення цього правила на випадки, коли такою програвшою справу стороною буває орган державного управління.
Инше вирішення цього питання, ніж запроєктовано, порушувало б, насамперед, засаду рівноправности сторін перед Судом, а міжтим заховання цієї засади в цілості особливо важливе в процесі адміністративному, а крім того, перспектива оплати судових витрат в програній справі противній стороні, оплати зрештою часом, може, з власної кишені, сприятиме вихованню у персонала органів управління почуття відповідальности і більшої обережности і розсудливости, що до правомірности своєї діяльности. В визначені подробиць цього питання нема жадної потреби з огляду на можливість керуватися відповідними нормами цивільно-процесуального кодексу.