М. Вороний «Євшан-зілля» - Конспекти уроків - Твори школярів

Опубликовано: 08.10.2018

Мета: стисло ознайомити учнів із життєвим шляхом М. Вороного, опрацювати зміст твору «Євшан-зілля», визначити його головну думку; охарактеризувати образ юнака-половця; співвіднести давноминулі події, описані в поемі, з сучасністю; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; робити висновки та узагальнення; вміння виразно і вдумливо читати твір; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги до творчості М. Вороного, української класики; прищеплювати інте-рес до наслідків власної праці, пошану до рідного

народу, країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети М. Вороного, бібліотечка творів письменника, історичні матеріали про Україну княжої доби; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

Чому ми повинні знати історію рідного краю?

Які твори на історичну тему вам відомі з 5-го класу?

Якими історичними особами пишається наш народ? Чим саме вони заслуговують на увагу і пам’ять?

Чим пояснити те, що Україна протягом історії боролася із загарбниками, які намагалися заполонити її?

Дайте визначення легенді та літопису як літературним жанрам. Як ці жанри можуть бути пов’язані між собою?

Чи правильне твердження, що народ — творець історії? Власні думки обґрунтуйте.

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

М. Вороний

1. Життєва доля М. Вороного

МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ ВОРОНИЙ (1871–1938)

Немає, мабуть, дитини, котра б не знала прекрасного вірша «Сніжинки», який написав для маленьких Микола Кіндратович Вороний. У його поетичному доробку є багато інших чудових творів, які, на жаль, ще найменшим читачам не відомі. Річ у тім, що М. Вороний довгий час був пасербом у рідному краї, його ім’я тричі викреслювалось з історії української культури.

Народився поет на Катеринославщині. Через півроку після народження хлопчика сім’я переїжджає на Слобожанщину, де на околицях Харкова в напівсільському-напівміському оточенні пройшло його дитинство. Національний дух у родині підтримував не батько, а дід Павло Денисович, старезний і міцний дідуган, який, доживши до сторічного віку, розмовляв виключно українською мовою. І це після двадцятип’ятирічної служби в уланському полку, де він так і не зрусифікувався! Йому навіть прізвисько дали Улан, а всю його сім’ю по-вуличному називали Уланенками. Взагалі в характері майбутнього поета водночас поєднувались бунтівлива вдача і тверда розважливість. Причини очевидні: його прапрадід по батькові був гайдамакою, а прапрадід по матері П. Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії. Від матері разом із піснями й казками засвоїв він і першу науку, яку потім продовжував у гімназії і школах Харкова й Ростова-на-Дону. У дитинстві Микола захоплювався творами Ф. Купера, Ж. Верна і, звичайно, «Кобзарем» Т. Шевченка, з якого багато поезій знав напам’ять. У Ростові-на-Дону Вороний разом з іншими гімназистами організував гурток «Українська громада», через що зазнав переслідувань з боку уряду. Йому було заборонено вступати до університету й проживати в столиці та університетських містах. Юнак змушений був виїхати за кордон.

Він якийсь час живе в Австрії і навчається у Віденському університеті. З часом переїжджає до Львова і стає студентом Львівського університету.

На перехрестях поетової долі зустрічалися М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Лисенко, П. Тичина (Павло Григорович уважав себе учнем Вороного), М. Рильський. Та колосальний вплив на письменника мав І. Франко, якого він вважав велетнем думки.

М. Вороний відомий не лише як поет, а й як літературний і театральний критик, історик, публіцист, актор (працював у трупах Кропивницького й Саксаганського), режисер, знавець музики й живопису, перекладач (зробив найкращі переклади українською мовою «Інтернаціоналу», «Марсельєзи», «Варшав’янки»). Після Жовтневої революції він, як і багато інших представників творчої інтелігенції, виїхав до Польщі, де прожив шість років. Повернувшись знову на Україну, Вороний активно включається у творче життя.

У 1928 році громадськість Києва широко відзначила тридцятип’ятиріччя його письменницької діяльності. Та вже насувалася грізна хвиля тридцятих років з масовими винищеннями усього мислячого, тим паче українського. Поет був зарахований до націоналістів, білоемігрантів і, як наслідок, — виправно-трудові табори, які після трьох років були замінені засланням у Казахстан.

Щоб якось полегшити несправедливий вирок батькові, з Москви до Києва спеціально приїхав його син Марко, відомий на той час дитячий поет (теплі стосунки з сином скрашували невлаштоване сімейне життя Миколи Кіндратовича, бо з дружиною він був розлучений). Не відав тоді Марко, що допомога батькові коштуватиме йому дуже дорого. Після арешту батька було заарештовано й сина. Більше року сидів Марко в одиночній камері без суду й слідства, а потім був засуджений до семи років виправно-трудових таборів.

Його заслали у далеке місто Кем, що навпроти Соловецьких островів, звідки він уже не повернувся.

Подібна доля чекала й батька. У М. Вороного навіть немає точної дати смерті. Після 1937 року слід його загубився. В одній біографічній довідці зазначається, що він помер 24 квітня 1940 року в селищі міського типу Новоукраїнка на Кіровоградщині від атеросклерозу мозку. В іншій ідеться про те, що помер поет в 1942 році в окупованій фашистами Воронезькій області. І лише недавно дослідникам творчості Вороного вдалося з’ясувати істину.

В управлінні КДБ Кіровоградської області знайдено документ, який складається усього з тринадцяти рядків із вказаною датою — 29 квітня 1938 року.

Виявляється, не було у Миколи Кіндратовича тихої старості, атеросклерозу, а був другий, досі не відомий арешт і вирок — розстріл. Виконання вироків не затримували більш як на 2–3 тижні…

2. Робота над ідейно-художнім змістом твору М. К. Вороного «Євшан-зілля»

2.1. Виразне вибіркове читання твору.

2.2. Історія написання «Євшан-зілля».

Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про якут М. Вороний дізнався з Іпатського літопису.

Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха.

2.3. Тема: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина, який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля.

2.4. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї.

2.5. Основна думка:

1) щастя можна знайти тільки на рідній землі;

2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають».

2.6. Композиція.

Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…».

Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину.

Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля.

Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому.

2.7. Стислий зміст твору.

Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.

Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака.

Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини.

Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий».

2.8. Жанр: ліро-епічний твір, поема.

2.9. Теорія літератури.

Ліро-епічний твір — твір, що поєднує в собі ознаки лірики й епосу. Такі твори мають розгорнутий сюжет (від епосу), написані у формі віршів, з великою кількістю виражених почуттів (від лірики): дума, поема, байка, балада.

Поема (гр. poiēma, від poiēw — роблю, творю) — ліро-епічний оповідний твір, у якому змальовується характер, визначні події в житті людей; зображення подій супроводжується авторськими ліричними відступами і роздумами; великий віршований твір з оповідним чи ліричним сюжетом.

2.10. Обговорення змісту поеми за питаннями:

За що ми любимо рідний край?

Яке значення має епіграф і вступ до твору?

Про які часи говориться у поемі? Доведіть це, посилаючись на текст твору.

Що свідчить про ставлення князя до хлопця?

Чому хлопець забув рідний край? Чи можна його за це осудити?

Опишіть внутрішній стан половецького хана під час втрати сина.

Прокоментуйте, як зрозуміти наступні слова з твору: «…мов кров’ю з його (хана) серця слово точиться по слову…»

Як твір пов’язаний з усною народною творчістю?

У чому була важливість наказу хана гудцеві? Що про це сказано у творі? Прочитайте.

За яких умов хлопець прийняв гудця?

Розкажіть, як гудець грав та співав хлопцеві, нагадуючи йому про культуру рідного краю.

Поясніть, чому твір має таку назву? Власні думки обґрунтуйте.

Чого вчить нас цей твір?

V. Закріплення вивченого матеріалу

VI. Підсумок уроку

Можна сказати, що поема «Євшан-зілля» орієнтована на сучасного читача.

Проблема, порушена в ній, залишається актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VIII. Домашнє завдання

Підготувати інформацію про дитинство Т. Шевченка, знати зміст твору «Тарасова ніч».

Уроки на схожу тему:


 

rss